Недавно мне в руки попалась небольшая книжечка со стихами. На белой обложке чернела надпись: Оксана Максимчук «Лови».
Открыв наугад читаю стихотворение:
***
літо
минає
миттю
жилочка павутини
коло лимона
в споминах
моя мона
монотонна
мадонна
он вона
з мідного трону
манить
поцілунком у лоно
мова
манна
у мами
Первая же мысль: чтоооо?! Перечитываю. Стараюсь понять: о чём в стихотворении идёт речь? Безрезультатно. «Літо минає миттю». Всё! Далее пошёл какой-то бред.
Ладно, думаю, бывают у автора неудачи и переворачиваю страницу.
***
сіті
солоні
сохнуть
на сонці
тверді обійми твої
сонні
поцілунки
сюди
сидиш
сам
на губі у моря
останні
кораблі споряджають
в дорогу
далі
вороття немає
осліпла отара
обира
з-поміж себе
пару
Пиздец! Под действием чего можно такое написать? И как такое можно издавать? Кому в голову пришло оплатить тираж в 500 экземпляров?! Неужели сама «поэтесса» раскошелилась?
Может я и ошибаюсь, я ведь не знаток поэзии, но разве можно называть поэзией рифму в стиле «палка – селёдка»?
Ну и на последок, так сказать «контрольный в голову»
***
одновимірні чорні чоловічки
завантаженні величезними торбами
балансують на линві горизонту
чоловічки більші за червоні дахи району варшавської
куди ми ходили в гості та на велосипед
більші за позеленілу цибулину
церкви андрія,
але не більші
за нашу багатоповерхівку;
з тринадцятого поверху
мені добре видно
як скрадливо вони рухаються
в їхніх торбах
червоні серця малят
живі серця малят
вразливі серця малят
чи ти ще на місці?
страшно страшно до смерті
я стискаю долоні докупи
міцно заплющуюся
і шепочу
раїсо максимівно, спаси мене
раїсо максимівно, спаси мене
райісу, спаси мене
P.S. демотиватор в тему :)
