Поэзия, разрушающая мозг.

Недавно мне в руки попалась небольшая книжечка со стихами. На белой обложке чернела надпись: Оксана Максимчук «Лови».

Открыв наугад читаю стихотворение:

***

літо

минає

миттю

жилочка павутини

коло лимона

в споминах

моя мона

монотонна

мадонна

он вона

з мідного трону

манить

поцілунком у лоно

мова

манна

у мами

Первая же мысль: чтоооо?! Перечитываю. Стараюсь понять: о чём в стихотворении идёт речь? Безрезультатно. «Літо минає миттю». Всё! Далее пошёл какой-то бред.

Ладно, думаю, бывают у автора неудачи и переворачиваю страницу.

***

сіті

солоні

сохнуть

на сонці

тверді обійми твої

сонні

поцілунки

сюди

сидиш

сам

на губі у моря

останні

кораблі споряджають

в дорогу

далі

вороття немає

осліпла отара

обира

з-поміж себе

пару

Пиздец! Под действием чего можно такое написать? И как такое можно издавать? Кому в голову пришло оплатить тираж в 500 экземпляров?! Неужели сама «поэтесса» раскошелилась?

Может я и ошибаюсь, я ведь не знаток поэзии, но разве можно называть поэзией рифму в стиле «палка – селёдка»?

Ну и на последок, так сказать «контрольный в голову»

***

одновимірні чорні чоловічки

завантаженні величезними торбами

балансують на линві горизонту

чоловічки більші за червоні дахи району варшавської

куди ми ходили в гості та на велосипед

більші за позеленілу цибулину

церкви андрія,

але не більші

за нашу багатоповерхівку;

з тринадцятого поверху

мені добре видно

як скрадливо вони рухаються

в їхніх торбах

червоні серця малят

живі серця малят

вразливі серця малят

чи ти ще на місці?

страшно страшно до смерті

я стискаю долоні докупи

міцно заплющуюся

і шепочу

раїсо максимівно, спаси мене

раїсо максимівно, спаси мене

райісу, спаси мене

P.S. демотиватор в тему :)